Екологічна психологічна фасилітація (екофасилітація, англ. – eco-centered psychological facilitation, ECPF) – українська неклінічна модальність психологічної та педагогічної допомоги, що розроблена професором Павлом Лушиним, Psy.D. і ґрунтується на його теорії особистісних змінювань (2003). Екофасилітативний підхід має понад 20-річну успішну апробацію в Україні (у т.ч. під час підготовки, підвищення кваліфікації психологів в умовах формальної і неформальної освіти, свідоцтво про реєстрацію авторського права № 50541), з 2022 р. активно апробовуюється в освітньому процесі Монтклерського державного університету (США).
Серед учнів і послідовників професора Павла Лушина – психологи та представники інших допомогаючих професій з України, Ізраїлю, США, Великобританії, Німеччини, Швейцарії, Франції. Для багатьох з них екофасилітація стала не тільки методом психологічної та педагогічної допомоги, а й життєвою філософією, яка здатна підвищити якість життя, створити умови для гармонійного співіснування з іншими і з собою.
Даний підхід підтвердив свою ефективність у роботі з клієнтами, що проживають кризу, опинились у складних життєвих обставинах, ситуаціях вибору, прийняття рішень, потребують і розраховують на ефективну швидку психологічну допомогу.
Екологічна психологічна фасилітація – це процес управління відкритою динамічною системою особистості з метою підтримки її у стані саморозвитку. Підхід є продовженням розвитку уявлень про роджеріанську фасилітацію, але з істотними відмінностями у формах управління, основні – екологічність і «презумпція розвитку». Недефіцитарний підхід, принцип розвитку, покладання на саморегуляцію клієнта тощо – все це і є змістом принципу екологічності.