Екологічна психологічна фасилітація, Eco-Centered Psychological Facilitation (ECPF) – неклінічна модальність психологічної та педагогічної допомоги, що спирається на традиції гуманістичної психології та обґрунтована професором П.В.Лушиним у теорії особистісних змінювань (2003). Ефективність ECPF-модальності доведена понад 20-річною історією дослідження та упровадження в умовах формальної та неформальної освіти – підготовки, підвищення кваліфікації психологів в університетах України, в Українській школі екологічної психологічної фасилітації професора П.В. Лушина, у психологічній консультативній практиці, з 2022 р. здійснюється активна апробація в освітньому процесі Монтклерського державного університету (США).

Екологічна психологічна фасилітація як психологічна модальність – це екосистема, що постійно розвивається та поєднує:

• ґрунтовну теоретичну базу та активну науково-дослідницьку діяльність, спрямовану на розвиток ECPF-модальності, оцінку її ефективності;
• ECPF-технологію практико орієнтованого інтенсивного навчання, у т.ч. з використанням штучного інтелекту;
• практичну і теоретичну підготовку психологів в Українській школі екологічної психологічної фасилітації професора Павла Лушина, в університетах України та США;
• професійну спільноту членів Української асоціації екологічної психологічної допомоги та міжнародну мережу екофасилітаторів;
• систему сертифікації, акредитації, супервізійного супроводу та етичних стандартів;
• практикування екофасилітації у сферах психологічної допомоги, освіти, соціальних ініціатив;
• міжнародні колаборації, обмін досвідом, дослідження, проєкти, конференції.

Суть екологічної психологічної фасилітації яскраво й метаіорично розкрито у  video, створеному професором Лушиним у колаборації з AI – здається, помічник чудово схопив ключові ідеї автора)) 

“Створи відео, яке пояснює суть екофасилітації, оригінальної психотерапевтичної української модальності, яку її автор Павло Лушин розробив 20 років тому. Її повна назва – екоцентрована психологічна фасилітація. Основні ідеї такі: людина з народження обдарована здатністю бути резілієнтною, парадоксально стійкою. Парадоксально означає, що негативні, так само як і позитивні переживання, неодмінно відбуваються. Вони становлять суть спонтанного розвитку людини. Будь-які з цих станів також є тимчасовими й, отже, мають перехідний характер. До таких станів можна віднести травматичні стани, посттравматичний ріст і посттравматичний розвиток. Завдання екофасилітатора – підтримувати ритм розвитку особистості – теза- антитеза – синтез. Останнє означає перехід на рівень нових можливостей або, в певному сенсі, розквіт особистості, який також має тимчасовий характер і тісно пов’язаний із повним спектром або внутрішньою екосистемою відчуттів людини. Усувати негативні відчуття означає дестабілізувати екосистему взагалі. Отже, в негативних відчуттях є елементи і позитивного стану, так само як і розвитку, отже, і розквіту.”

(С) Павло Лушин